Життя крізь призму дванадцяти годин
2:27 pm, 11 Лист. 2007
– “Котра година?”
– “12:15:35”
Наші предки вміли визначати час, дивлячись на місцезнаходження сонця. Минали роки і дедалі частіше виникала потреба у точному визначенні години, хвилини, ба, навіть, секунди. Так з’явилися перші годинники. Сьогодні – це наручні, настінні, які можна поставити на столі, буфеті, піаніно… Популярні, як механічні, так й електронні годинники.
У зв’язку із всебічним прогресом суспільства, потреба у знанні точного часу все зростає. Нас уже не влаштовує відповідь на питання: “Котра година?” – “Приблизно дванадцята”.
Точно, і при цьому завжди знає котра година Ярослав Ількович Стефанчук – львів’янин, який ремонтує та реставрує старі годинники.
Покликання від Бога
Попри поважний вік – пану Ярославу першого січня минуло сімдесят шість – він і досі з молодечим запалом розповідає про справу свого життя… годинникарство. А скільки їх було у його житті! І маленькі, наручні, і настінні, а ще – найцікавіші за конструкцією – вежеві.
Він і не підрахує одразу, скільки їх у нього є вдома: на стінах три, на буфеті два, є й два будильники, а ще електронних скільки! Проте останні полюбляє не дуже, надає перевагу, все ж, механічним.
Якось, коли молодший син Степан писав наукову роботу (про годинникові механізми, до речі), - розповідає Ярослав Ількович, - я підійшов до його креслення і кажу: “Ти тут помилився”. Син спершу не слухав, а зробивши розрахунок ще раз, здивувався: “А звідки ти знав?”.
І справді, досвідчене око фахівця уже не введеш в оману. Він може без будь-яких розрахунків визначити кількість зубчиків для доброго зчеплення. Не даремно ж саме пан Ярослав реконструював годинник, який милує око перехожих на вулиці Коперника, в колишній церкві Св. Духа, де тепер – музей Русалки Дністрової.
Львівський Біг-Бен
Історія цього годинникового механізму сягає далеких 1700-их років. У церкву ж Св. Духа його привезли зі скиту Манявського, що на Івано-Франківщині. Подейкують, що монастирю годинник подарував сам Іван Виговський.
Близько 70-их років минулого століття, механізм, все ж, довелось відновлювати, адже був у дуже занедбаному стані.
Умілі руки майстра зуміли реконструювати годинник, аби сьогодні він усім львів’янам сповіщав прийдешню годину і кожну її чверть. Його по праву можна назвати маленьким львівським Біг-Беном.
За словами майстра, одна з трьох секцій – повністю нова, дві інші – зразок минувшини. Цікавою є й історія відновлення годинника. Оскільки тоді, як і нині, приміщення для реставрації вежових механізмів не було, Ярославу Ільковичу доводилось приводити його до ладу… на Панчішній фабриці. З дозволу свого керівництва, він у позаробочий час займався улюбленою справою. З ностальгією годинникар розповідає про те, що зараз у тому приміщенні – банк, офіси та квартири.
Ремонтує годинники … зі сміття
– Якось проходив повз контейнери зі сміттям. Бачу: годинник. Взяв додому. Сидів вечорами: розібрав, почистив, дещо доробив. Він і зараз стоїть у мене на столі, - розповідає пан Ярослав.
На запитання, чому це робить, впевнено відповідає: “Я бачу в ньому (в годиннику – Н.П.) майбутнє”.
Ярослав Ількович вважає, що для того, аби бути хорошим реставратором годинників потрібне одне: бажання.
Не покидає свого заняття й зараз. Попри п’ять перенесених операцій, він радо передає свої знання іншим, охочим до цієї справи. Ділиться і з нами секретом годинникового механізму: деталі мають обов’язково мати добрі зчеплення між собою, а зуби – бути ретельно почищені.
– Кожен годинник, а особливо старовинний, - вважає Ярослав Стефанчук, - необхідно реставрувати і встановлювати у видних місцях. Адже кожен годинник має свою історію, кожен створений для того, аби служити людям незалежно від часу.
Наталя Павук
ЗагальнеnatalyaЧитайте також:
- No related posts found.